Базова Инфа

 

Мета дослідження — на прикладі історіі однієї родини встановити зв’язок між родинною та загальнослав’янською історією Украіни ; показати можливість подолання “радянського “ забуття своєї генеалогії та відродження етнічного самоусвідомлення .

Цікаво було б відтворити шлях , яким пращури дісталися с .Cеменівка Новозибківського повіту на Чернігівщині , де 23 вересня 1893 р . народився мій дід — Шумейко Григорій Кондратович .

Спробую бути обережною у своїх судженнях , розуміючи , що великі відстані та значні проміжки часу , брак достовірної , документально підтверженої інформаціі , відсутність фахових навичок роблять цю працю дуже складною і залишають багато запитань без відповіді .

В першу чергу доводится спиратися на загальну історичну картину , географічне середовіще , антропологію призвіща та топоніміку географічних назв, використовувати узагальнення стосовано колонізаціі , переміщення та етнічного складу населення . Інформація збиралася з багатьох наукових видань : “ Записки Императорского географического общества . ,, 1859 г . ред . А .Ф.Гильфердинг .

,, Єтимологический словарь славянских языков . ,, О. Н . Трубачова .

,, Словарь древнерусских собственных имен .,, Н . М . Тупикова . 1903 г .

,, Этимологический словарь русского языка .,, Макса Фасмера .

,, Императорское общество истории и древностей российских . ,, Москва . ,, Временник .,, 1855 г . книга 21 .

,, Записки русского и славянского архива .,, стр . 507 , Императорский архив ,т . 6 . 1903 г .

,.Литва на Сіверщині ,, К .Тищенко . Сінтез наявних лінгвістичних та географічних даних дає підстави вважати що пращури були поєднани з сербським слав’янським корінням . Прізвище Шум — Шума ( Szuma) , Шумейка- Шумейко ( Sumiejka / Szumeyko ) пов’язуєтся з сербським словом “шума” (suma) – ліс . Болгарське слово “ шюма “ – визначає густину гілок та листя .

Шумадія ( серб . Шумаduja ) – історична місцевість центральної Сербії між Кулубарой та Моравой , колись богата лісами . А ”шумар ” – це місцевий лісовий мешканець .

Суфікс “ ейк “ – литовський наросток , характерний для Сіверщини .

Закінчення “ ко” – має тюркське походження і значення ” син ”. В ” Етимологічному словнику українських прізвищ ” прізвище Шумейко віднесено до таких , які сформовані двома суфіксами ей- ко: Бутейко , Ламейко , Мацейко . Суфікс — ко більш поширений на Галичині , але не може вважатися виключно галицьким .Українське прізвище , як це властиво більшості європейців ,формувалося від імені батька . Ці знання допоможуть шукать зв’язки між родинними гілками .

.

Маючи на увазі сербське коріння прізвища , логічно перші кроки пошуку почати з вивчення історії південних слав ‘ян . І кожен з ціх кроків буде довжиною у століття . Використані джерела :

М . С. Грушевський . ,, Нарис історіі Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV ст . ,,

,,Історія України — Русі .,, М . Аркаса . 1908 р . ,, История Малой России ,, Д . Н . Бантыш -Каменского . 1903 г. ,, ,, Русь и Литва . ,, А . В . Широкорад . Москва . 2008 г. , На початку VI ст . Слав’янськи племена вперше згадуются у історчних джерелах .

У VII-VIII ст .західні та південні слав’янські племена оселилися по басейнах річок Вісли , Лаби , Одри , Влтави та Морави .

У IX ст . Ці слав’яне засновали Великоморавську державу , яка об’єднала словаків , моравів , чехів , лужичан , полабських сербів , силезян та мешканців Панонії.

Слав’ян пов’язувала єдина православна релігія , пісменність (запроваджена Кирилом та Мефодієм у 863 р.) та боротьба проти Германської імперіі .

У цей час землі Польщі контролювались племенними угрупованнями , а на теренах України- Русі формувався князівсько — дружинний устрій та складалася Київська держава .

В X ст .після смерті великоморавського князя Ростислава почалась руйнація Великоморавської держави і у 905 р .племя угрів , або мад’яр , підкорило її та засновало Великоугорську державу . Порушився зв’язок слав’ян з Грецією та Візантією , посилився вплив германців .

Але ціж явища стимулюють зростання Польщі та Київської Русі і посилюють міграцію південнх слав’ян ( а ми маємо на увазі шумадських сербів ) в бік ціх слав’янських земель .

На тлі руйнаціі одних держав та зростання інших , відбуваються значні міграційні процеси .

Частина ” туземного” населення йде на службу до більш сильного та заможного господаря , хтось мігрує по релігійним вподобанням , чи рятує своє життя від загарбників . Колоністи у місцях нових поселень зберегають ”номенклатуру ” своєї Вітчизни . ( ,, Международная жизнь . ,, вып . 7-12 , стр . 63 .Изд . ,, Знание .,, )

Свідками тих давніх подій є іншомовні запозичення в українськой мові .Фахівці відмічають розповсюдження однакових географічних назв у східнх та південних слав’ян .Для нас є цікавою існування м . Белграда у Сербіі та м . Белгорода під Київом , м . Моровська на р . Мораві у Сербії та м . Моровська ( Моравійська ) на р . Десні . Доречі – у Моровську знаходився один з осередків Шумейків .

І хоча не знайдено документального підтверження стародавніх шляхів міграціі Шумів , проте не може бути випадковістю факт численних збігів топонімічних та географічних деталей на які ми і будемо спиратися у пошуку .Отже сербські Шуми за кілька століть з’являються у Литві на службі у польсько — литовских государей , стають боярами та еволюціонують у польсько — літовську шляхту гербу ”Полота ” . А то , що герб був наданий за вислугу , а не за походженням , може свідчити про іноземне коріння отримувачив .

Ще до появи гербу Полота , у 1563 р . , Ян Шум згадуєтся у ревізіі Кобрінської економії ( стор . 26 ). Місто Кобрін було у складі Володимиро — Волинського князівства та Великого князівства Литовського .

Також відомо , що у XVII ст . рід Шумейків мешкав і під Кайданово ( в інвентарі 1620 р .-бояре с . Паусьє , біля Мінську КМФБ -1 -1697 ) . Збереглися поховання Шумейків — Шунейків на Кальварійському кладовищі у Мінську .Ці дані свідчать про наявність Шумейків на українсько — білоруському порубіжжі .

.

Але повернимось у XI ст . , щоб з’ясувати , які історічні події стимулювали міграційні процеси і створювали умови для асіміляціі та соціального зростання Шумів , розселення їх на теренах Литви — Польщі . На чолі тодішньої Русі стояв Великий князь , а інши князі залежали од нього . Найближче до князів стояла дружина . Окрім цієї дружини було богато чужинців , які наймались на службу до князів . Щоб більше прихилити чужинців до себе князі давали їм землі . З таких дружинніків поробились ” осадчі ” , себто люди , що сиділи на землі і стали вони зватись ”боярами ” . Враховуючи безлічь війскових загроз ( половці почували себе на Русі , як вдома ) і велику потребу у захистниках , цей суспільний прошарок населення відиграє у житті держави велике значення . Це , а також христіанська віра , робить Київську Русь привабливою для слав ‘ ян — мігрантів .

Польща в цей час зростає : Болеслав I Хоробрий розширив володіння до Балтійського моря , підкорив поморян і прусів , приєднав Краків , Моравію і землі словаків до Дунаю . У 1008 — 1009 р. Болеслав I уклав мир і родинний союз з Володимиром, хоча пізніше це не зашкодить польським правителям вести війни з Київом .

У 1054 р відбувся розкол християнської церкви на католицьку та православну , що посилило міграцію з релігійних міркувань .

У XII ст. Польща та Київська Русь увійшли у період феодальної роздрібленості , що послабило їх сили у боротьбі з чузеземними загарбниками та провакувало міжусобиці . .Особливе значення в XII ст в русько — польських відносинах відиграє Галицьке князівство. Бояре , або старші дружинники , отримують велику силу у політичних ділах . Галицька Русь , дивлячись на сусіднє лицарство і польське панство — шляхетство починає і собі вибудовувати схожий суспільний устрій .А цікаво , що відбувалося у цей час на литовських землях , що приваблювало мігрантів і сприяло їх асіміляціі з туземним населенням ?

На початку XIII ст , в той час , коли Київська Русь під правлінням князів з роду

Рюріків досягла розвинутого державного устрою , прийняла христианство і увійшла до родини культурних народів , розрізнені литовськи племена ( віднесені до індоєвропейської групи ) , які зваймали басени Західної Двіни та Немана , тільки почали будувати свою державу , користуючись культурними здобутками русичив , поляків , німців ( показово , що у XIII ст листування ведеться латиною , від початку XIV ст — кирилицею і лише у XVI ст з’являється литовський пропис латиною ).

Засновник литовської держави – влодарь Кернова та Новгородка Литовського Мендовг ( 1240 — 1263 ) об’єднав литовськи племена та додав до своїх земель Чорну Русь ( бвсейн р Неман с м Гродно , Вслоним , Волковийськ , Новгородок та ін) . Його послідовник Гедемін ( 1315 — 1341 ) розширив кордони Литви , приєднавши Ввільно , Троки , Крево , Вітебськ , Волинь , підкорив князів Полоцьких та Мінських . При цьому литовськи правітелі поважвли культуру та вотчинні права власника . Це об’єднання йшло поступово та зднбільше мирно : місцеві князя ставали у ленну залежність від Великого Литовського князя . Гедемін зміцнює та поширює свою державу родинними зв’язками : його син Ольгерд , оженившись , здобув землю Вітебську , а другий син Любарт — Волинську. А дочка Альдона стає дружиною Казімира , короля Польщи . Великий князь Литвський Ольгерд ( 1345 — 1377 ) жонатий на руській князівні , був прихільний до всього українського. Литовці ж горнулися до Кейстута — справжнього литвина . Але народи об’єднувалися перед спільними ворогами – татарами та Прусією . Розбивши татар , Ольгерд підгорнув під Литву Смоленську , Сіверську , Клинську ,Чернігівську , Переяславську , Київську , Подольську та Волинську землі . Можливо у цей час на ціх теренах з’явилися сербсько — литовські Шуми — Шумейки .

Розглядаючи географічний ареал , де було документально зафіксовано існування Шумейків , звернемо увагу на те , що існувало в ціх місцевостях в литовську добу ( 1320 — 1501 ) .

Таким побитом Україна у другій половині XIV ст взволилася з під татар , а Московська Русь залишилась під татарами до початку XVI ст. Власне Литва займала (в додаток до земель теперішньої Литви )майже всю Білорусь ( крім Полоцька , Вітебська , Гомеля та Мозиря ), Підляш’я і північно — західну третину Стародубщини.У добу Великого Литовського князівства Стародубщина й Чернігово – Сіверщина стають особливо привабливими для осадників ( переселенців ) з Литви і Білорусі завдяки своїм природним ресурсам і рідкій залюдненості . Це супроводжувалося етномовними контактами й культурним обміном між різноетнічними групами населення . Ольгерд залишив Україні її віру і закони , писані українською мовою у ”Статуті князівства Литовського ” . Син Ольгерда Ягайло, ставши Великим князем Литовським , зблизився з Польщею , став католиком і одружився з Ядвігою , дочкою польського короля Казімира Великого . Він преніс на ці землі Магдебургське право та католіциз . На Литві запанували поляки і почалося змагання за віру та мову .

З часів Батиєвого погрому ( 1240 ) київськи землі занепадають , стають нецікавими для Литви та Польщи . Неможливо визначити кому належав Київ другої половини XIII ст та першої чверті XIV ст. Пісьмових джерел цього часу дуже мало . Після 1240 р руські княз’я Рюріковічі не цікавляться престолами західної та південної Русі , а цікавляться Володимиро — Суздальською Русю та Великим Новгородом . А в західной та південой Русі зростає роль самоврядування — народного зібрання ( вече ) , хоча зберегаїться і князівське правління .

В XIII cт Польща теж потерпає від розбрату , татар , тевтонців не маючи центральної влади .

Всі воюють проти всіх . У 1319 р після завоювання Краківа Владіславом Локетком Польща вступає у 200 річний союз з Литвою . При цьому Литва прагне до самобутності , а Польща — до унії . Їх поєднання , підкріплене Кревським актом 1385 р знищило Велике Литовське князівство і почалась експансія католіцизму . Мабуть у цей час Шуми трансформуються у польсько — литовську шляхту .

Це ті історичні вітри , які занесли Шумів на терени Польщи — Литви — України . Слід звернути увагу , що Путивльський та Остерський повіти , яки не входили в Київську землю в домонгольський період , в очевідь , були долучені до нєї після 1300 — 1301 р , коли путівльськи Ігоревичи стали київськими князями . Бо ми пам’ятаємо , що Остер та Любич були одними з старовинніших осередків Шумейків . К кінцю XIV ст все Лівоберіжжя відійшло до Київських земель . Але до ціх земель ми повернимося у XV ст і знайдемо Шумейків , які на них хозяйнували .

Після поразки Вітовта ( 1392 — 1430 ) у битві на р . Ворсклі у 1399 р тиск Кримського ханства посилився і тривав до XV – XVI ст . Князь Вітовт мусив шукати союзу з Польщею . Цікаво , що у Гродельскому акті 1400 р , який підтвердив єднання Польщи та Литви , підкреслено , що православним панам не будуть давать герби та посади воевод і намесників . Але в підсумку боротьби за привілеї в 1432 — 1447 роках права місцевого населення та мешканців коронних земель зрівняли . Це сприяло укоріненню польсько — литовської шляхти на теренах України . , а значить і родини Шумейків .Але їх життя було сповнене боротьбою . Литовсько — українські князі та бояре сварилися із польськими панами за землю .Після того , як Ягайло став королем польським , а Литовсько — Руське князівство поєдналося з Польщею , польські урядовці розпросторюються по Україні . Замість удільних князівств настали воєводства , котрі поділяються на повіти . Порядкував землею Великий князь . Вона була поділена на хутори ( 80 десятин кожен ) . Ті , хто держав такі садиби , звалися ” земяне ” . За послугі князеві земяне здобували такі служби у власність і тоді ті служби звалися ”вислугою ” або ” отчиною ”. Земяне , або пани стають вищою верствою в державному устрої . Бояре були приписані до замків і городів і відбували військову службу . Нам це цікаво , бо існувало с Шумськ – ” боярськи землі ”(за люстраціями — не раніше 1471 і не пізніше 1505 р )Житомирського повіту та хутір Шумейкіно під Батуріним .

 

Поступово ( з другої половини XV ст ) удільна феодальна система перетворюється у службову ( князі втрачають свої права на володіння ) і стають на службу Великому князю ( він же — король Польщи ) .

У кінці XV ст на теренах України сформувався особливий прошарок суспільства – козацтво ( громада — товариство спочатку незалежная від шляхти ) . Але поступово княз’я прихиляють козаків до себе і починають зватися гетьманами козацьким.

 

XVI ст . Повне освоєння ціх земель ( з XVI ст ) , які збезлюдніли під навалою татар , стало можливим лише у висліді оборонних зусіль Речі Посполітої , формування козацтва та степової сторожевої служби . В цій розбудові прймала активну участь родина польсько — литовських шляхтичей Шумейків гербу Полота .

Цікаво булоб дізнатися , як Шуми стали володарями гербу Полота , про їх службу та родинні зв’язки . Польськи герби , пов’язані з Полота , мають родини , призвіща яких починаються з Шум — Шумськи , Шумлянськи ….

Відома історія появи цього гербу . Львівянин Валентин Котлярчук син Ваза ( Вазовіч , Вансовіч )був на службі у польського короля Сефана Баторія прапороносцем князя Замойського . У 1579 р він виявив мужність при облозі м Полоцька : поранений стрілою у руку він підпалив дерев’яну вежу фортеці , що зумовило перемогу .У 1580 р Стефан Баторій нагородив Котлярчука новим дворянським гербом ” Полота ” та призвіщем Полотинський .

Herb Polota

Herb Polota

Опис гербу Полота : біла рука , пронизана стрілою , тримає запалений смолоскип на червоному полі , а на нашлемнику — дві палаючи башти . Пізніше до гербу Полота віднесено 8 призвіщ , пов’язаних родинними зв’язками . Це – Palej , Polotynski , Pomarzanski , Pototynski , Szuma ,Was ,Wasowicz . Але нащадки Івана Шумейка , сотніка моравського (1679 ) , мали герб Полота змінений : на блакитному полі повернуа рука , пробита червоную стрілою навкіс праворуч , тримає зелену гілку , на нашлемнику — дві башти , з них на списах підіймаються : праворуч — зелений вінок , ліворуч — білий прапор .

Herb Shuma

Herb Shuma

Взагалі герб змінювали для позначення родинних зв’язків з іншим родом , додаючи атрибути з гербу нових родичів. Зміни у вигляді зеленої гілки , зеленого вінка та білого прапору привели до польського гербу Мікан (Chwalne), який отримал з нобілітації Стефан Мікан з Болонії , доктор філософії та медіціни 15 серпня 1556 року

Herb Mikan

Herb Mikan

Herb Mikan (Chwalne)

Herb Mikan (Chwalne)

(Julsusz Karol Ostrowski : Ksiega herbow polskich . T .2 Warszawa .: Glowny sklad ksegarnia antykwarska B . Bolcewicza .1897 . s . 209 . Jozef Szymanski : Herbarz rycerstwa polskiego z XVI wieku .Warszawa : DiG . 2001 . s . 37. ISBN 83-7181- 217 — 5 . ,, Herby ryctrstwa Polskiego,, przez Bartosza Paprockiego zebrane i wydane r . p . 1584 . Також вимальовуєтся цікавий перетин з Паліями — Гурками . Але кінцеві висновки повинні зробити фахівці .

Цікавим є шлях Шумів , слуг польсько — литовської держави , у козацтво яке проіснувало 135 років (1648 — 1783 ) .

Друга половина XVI ст – перша половина XVII ст були часом внутрішньої боротьби воєвод , старост , козаків і церкви за землю та просування осадників у незаселені райони .

У 1569 р сталася вликої ваги подія – Люблінська унія : Польща , Литва та Україна ставали однією державою -Річчю Посполітою. Шляхта польська , литовська і українська католицької та православної віри отримали однакові права із боярами та князями , а усю нешляхетну людність , окрім міщан , котрі мали свої Магдебургськи права , було віддано тій шляхті . Козаки залишились без усяких прав . Польськи правітелі мали надію , що взявши на службу частину козаків , вгамують їх незалежність .

Стефан Баторій ( 1576 — 1586 ) був прихильний до козацтва . Його перший козацький реєстр надає шляхетськи права 6000 козакам , яких стали звати ” реєстровими ”. Однак була ще Запоріжська Сі ч , яка не признавала реєстрового гетьмана . Січові казаки дуже докучали туркам . І хоча Баторій не хотів сваритися з турецьким султаном , але йому була потрібна помічь козаків у війні з Москвою .

Далі за час правління Жигимонда III (1587 — 1632 ) було богато геополітичних втрат . Так Україна була відірвана від Литви , з котрою вона жила спільним життям більш як 300 років. З першої козацької війни з Польщею (1591 ) починаються безнастанні війни між ними на цілих 200 літ , поки Україну не захопить Московія . А церковна унія посилить цю боротьбу . На Брест — литовському соборі ( 1596 ) владикі розділилися на уніатів і православних .

У ці бурхливі роки сформувалася козацько – старшинська родина Шумейків .

Зразком того , як дрібний шляхтич шукє собі пристановища по -між козаків , є історія Северина Наливайко , який у 1596 році разом з братом Дем’яном починає нападати на панськи маєтки , а слуги -шляхтичи ціх же панів складають собі осібні ватаги і приєднуються до нього . Після придушення повстання шлях докозацтва таким шляхтичам був відкритий .

Родина Шумейків пов’язана з Остром , який удругій половині XIV ст потрапив під владу Великого князівства Литовського .Можливо в цей час Шумейкі мігрвали в Остер . Через Остер проходили важливі шляхи з півдня напівніч , що і зробило Остер одним з найбогатших староств Придніпрів’я . Князь Володимір Ольгердович ( син Ольгерда ,який володів Кобріном в якому у1360 р мешкали Шуми ) віддав ці землі у ленне володіння (ленніки Шуми ? ) . Бо Н . Яковенко вважає , що Шумейкі походили з ленників Остра і Овруча .

На думку історика М. Александровича Остерщина залюднивалась вихідцями з південної Білорусії ( бояре Шумейкі з під Кайданово ?) , міст Любича ( знаний осередок Шумейків ) та Київа .

Якби там не було , а у XVI ст родина Шумейків знана серед остерської польсько — литовської шляхти . Остерська шляхта була чисельною , малоземельною та незнатною (люстрація 1528 р) .Суспільне та законодавче підгрунтя для цього існувало : у 1522 р було прийнято сеймову ухвалу згідно з якою до шляхти належали нащадки лише тих , хто став боярином чи земянином ще за часів Вітовта ( 1392 -1430 ) , Казімира ( 1392 — 1447 ) та Сігізмунда . Це було закріплено переписом шляхти ( попис земський ) у1528 р .

В цей час термін ” шляхтич ” витісняє з ужитку ” боярин ” та ” земянин ” і остаточно відокремлюється від ” поспільства ” -селянства . Остаточне соціальне розмежування завершив ” Устав на волоки ” (1557 р ) , який відніс до шляхти лише ” бояр стародавніх ” .

От же після Люблінської унії (1569 р ) та утворення Речі Посполітої Шумейки ідентифікуються як польсько — литовська шляхта . Це нам цікаво , бо допомогає через соціальний статус уявити собі , як і чим жили пращури та орієнтує в пошуку документально підтверженої інформації.

Цікаво , що Шумейкі не внесені у перший козацький перепис часів реформи Стефана Баторія ( 1581 р ) : чи тому , що перепис був неповним , або тому , що на той час вони ще не ”покозачились ” , не має їх у рієстрі 1638 року та перед Визвільною війною (1647 ) серед козацько — старшинських родин їх немає . Покозачення малоб статися згодом на тлі історичних змін :

  • посилився тиск на ” туземну ” шляхту з боку пришлої нової шляхти , яка захоплює маєтность та землі старих шляхетських родин ( таких ,як Шуми )

  • Остер стає центром єзуїтського ордену , що викликає невдоволення традіційно православного населення .

Ці обставини спонукають ” туземну ” шляхту ставати співучасниками селянско — козацьких повстань ( на приклад під головуванням Яківа Острянина у 1638 році ) та Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького ( 1648 — 1657 р ). Під час розорення Остерщіни Шумейки мали б мігрувати у бік Київщини ( Козелець та Київ дає їм прихисток ) , Сіверщіни (.Моровськ ,Ніжин , Стародуб ) та Чернігівщини (.Чернігів , Любич ).

З цього часу історія родини тісно пов’язана з становленням козацтва . У Гетьманщіні виникла нова єліта , котра зайняла місце князівських родів . Це були представники козацької старшини . За 28 років існування реєстрових полків сформувались родинні угруповання , серед яких знаходимо і родину Шумейків .

Як що прийняти проміжок активної діяльності одного покоління 30 років та віднести до нього 6 чоловічих імен ( прописаних у сінодниках того часу ) , то історична пам’ять козацьких старшин трималась на 4 — 8 поколіннях . Тереторріальний полковий поділ 1625 року сприяв формуванню нових осередків родини .

Відомо , що у 1646 році Остер стає центром козачого полку , який згодом був віднесений до Київського полку , центр керування котрим був перенесений у Козелець ( 1668 р ) , де сформувався один з осередків Шумейків ( див родовід ) .

У XVII ст іторія козацько — старшинської родини Шумейків тісно пов’язана з історією Ніжинського полку .Ніжинський полк , як війскова та адміністративна одиниця Війська Запорізького почав формуватися в 1648 році з підпорядкування козацьких підрозділів , які виникли в Острі , Новій Козарі , Козельці , Мрині , Моровську і Бобровиці . Адміністративні землі полку розташовувалися на лівому березі р Десни , починаючи від Остра , Сейма , Козельця і тяглися аж до кордону з Росією .

Сотні знаходилися в ніжніх течеях річок Остра , Сейма та Кливені , лівих допливів в Десні .У полк увійшли міста Ніжин , Сиволож , Глухів , Короп . Це була теріторія Черігівського воєводства Речі Посполітої , створеного після Поляновського миру (1634 р ) у 1635 році . Юридично Ніжинський полк оформився 16 жовтня 1649 року після Зборівської угоди Богдана Хмельницького з кролем Яном Каземиром II . У Зборівському реєстрі Війська Запоріжського 1649 року записані :

1 . Прокіп Шумейко ,полковник ніжинський .

2 . Ігнат Шумейко , полковий хорунжий ( полк Чигіринський .сотня Кременчуцька ) .

3 . Максим Шумейко ( полк Чигіринський , сотня Потоцька ).

4 . Василь Шум , полковий старшина Ніжинського полку .

Знаний серед них — полковник ніжинський Прокіп Шумейко, був героєм національно — визвольної війни , сучасником Наливайка , радником та опонентом Богдана Хмельницького . Його історія заслуговує увагі .

Ю .Мицик знайшов такі відомості про Прокіпа Шумейко . Він народився у 1571 році в сім’ї дрібного православного українського шляхтича і можливо пов’язаний з Остром та Овручем .Здобув освіту — був пісьменний . До 1648 року є свідоцтва про його участь морських та сухопутних походах ( див “ Секретний правдивий щоденник “ королівського секретаря Анджея М’яськівського , 1651.)

З початком Визвольної війни Прокіп стає одним з її чильних керівників . В липні 1648 року він очолив Ніжинський , Чернігівський , а фактично і Стародубський полки ( пізніше там головували його нащадки ) , що засвідчує його авторитет і роль в козацькому сердовищі .

Відомо 4 пісьмових документа полковника П . Шумейка . Коли відбулося розмежування Чернігівського та Ніжинського полків ( серпень 1648 ) Прокіп залишив за собою Ніжинський полк , а Черніговський полк очолив його побратим Мартин Небаба .

У серпні 1648 року Прокіп Шумейко стояв під стінами Лоева , а потім , за наказом Б . Хмельницького , прийняв участь у осаді Кодака ( нині — Дніпропетровськ ), де засів гарнізон поляків ( згадує про це російський воє вода Плєщеєв в лісті до царя Олексія I від 22 серпня 1648 року ) . Прокіп критично відносився до зовнішньої політики Польщи і в своїх листах звинувачував шляхту в утисках козаків . А . М’яськівський відзначав , що П . Шумейко “ всі посольства з іноземними ( державами ) виправлял “. Тобто пруч з гетьманом Б . Хмельницьким він був не тільки військовим , але й політичним діячем і гетьман був вимушений враховувати його думку . Показним є епізод з 1650 року , коли Б . Хмельницький , розлючений дволичною політикою Москви , хотів вдарити московського посла , а Прокіп перехопив руку гетьмана і запобіг загостренню скандалу .

У компанії 1649 року П . Шумейко разом з М . Небабою боронив Сіверщину від польської шляхти , не брав участі у битві під Зборовом , а став у Пилявцях . Перемога під Зборовом та Зборовський мир ( 18 серпня 1649 ) створили вигідні умови для розбудови козацтва ( створено 16 козацьких полків загальною чисельностю 40 тис . Під головуванням П . Шумейко було 11 сотень ( всього 991 козак ). Серед козацької старшини з’являються і інши Шуми — Шумейки ( про них — далі ). Цікаво , що поляки поруч з призвіщем Прокіп Шумейко ставили слово ” Біленький ” ( вражала сивина ?).

На відміну від центриста Б . Хмельницького Прокіп ( разом з Д . Нечаєм , С . Подобайлом , Кривоносенком — сином П . Кривоноса ) був радікалом в боротьбі проти поляків і не хотів повертати шляхті її колишні маєтності . Проводячи цю політику він фальшував наказ гетьмана з цього питання . У відповідь Б . Хмельницький 10 серпня 1650 року видав указ у якому відкинув це довільне трактування Прокопа і дозволив шляхті повертатися у свої маєтки , а самого Шумейка зняв з посади , не зважаючи на величезний авторітет Прокіпа збоку ніжинських козаків .

Але вже в січні 1651 року , після походу на Молдавію , Прокіп повернувся до Ніжина полковником .

Після краху Зборовського миру Прокіп Шумейко брав участь у поході української армії і битві под Берестечком липні 1651 року . А. М’ясківський повідомляє про загибель Пркіпа Шумейко 10 липня 1651 року , під час відступу повстанців , які були в облозі : ” загинув під час цієї втечі Шумейко , старовинний козак років 80 , котрий всі посольства з іноземними відправляв ”. Ця загибель стала легендою ………..

Так це було ци ні ? Хто знає . Російський агент В . Горегостєв повідомляв , що 11 жовтня 1651 року в боях під Любичем приймав участь Шумейко ( який ? адже Любич — їх осередок ) . Далі сліди Прокіпа Шумейка зникають . Можливою датою його смерті вважають 1651 чи 1652 роки ( Ю . Мицик ).

Його син Іван Прокопович Шумейко згадуєтся у 1649 році як шляхтич гербу ” Полота ” (зміненого ) , полковий старшина ніжинського полку , сотник особливої ( ” спецназ ” )моровської сотні . Іван Прокопович мав нащадків ( див ” Малоросийский гербовник ” В.А. Модзалевского ) . Слід пам’ятати , що в часи Б . Хмельницького шляхетська гідність не успадковувалася . У XVII ст чернігівська аристократія поповнилася численними польськими родами і місцева еліта литовського походження була прийнята до польських гербів .

Також цікаво було б дослідити зв’язок Івана Гапоненка ( з реєстру 1649 року ) з Гапоном (Агафоном ) Шумом — сотніком Боріспільським з села Рогозів , нащадки якого козакували там до 1756 року . А також з Гаврилом Шумейко -сотником у Ромнах ( 1659 р ) .

У XVII ст на теренах Черігівського воєводства Ніжинський , Прилуцький та Стародубський полки очолювала любецька ,чернігівська та стародубська шляхта , а значить Шумейки теж були долучені до керевних посад і зростали , як громадськи діячи .

В. В . Кривошея (його дослідження ми будемо використовувати і далі ) згадує Григорія Шумейко — атомана городового любецького , який розпочав службу у1694 році іприймав участь у опходах 1694 ,1695 , 1697 ,1702 ,1706 ,1715 ,1716 ,1724 років , та Пархома Шумейко — міщанина любецького (1657 р . )

У другій половині XVII ст Чернігівщина стала центром боротьби за гетьманську булаву . У травні 1665 року гетьман Брюховецький пизначив Дем’яна Ігнатовича , який до того командував у Ніжині , полковником Чернігівським . А на прикінці грудня 1668 року три полки (Чернігівський , Ніжинський і Стародубський ) обрали його гетьманом , вірогідно спираючись на його січові заслуги та родинні зв’язки. В. В . Кривошея вважає Дем’яна Ігнатовича ( Многогрішного ) представником відомого роду любецької шляхти Ігнатовичів . Дем’ян мав братів Василя , Саву та Зіновія . Брат Василь пов’язаний з призвіщем Шумейко . Логічно було б пов ‘язати любецьких Ігнатовичей з любецькою гілкою Шумейків близькими родинними зв’язками . А як що пов’язати родинними зв’язками Прокіпа Шумейка , Ігната Шумейка , Василя Шума з реєстру 1649 року з І гнатовичами ( як прізвіще по батьківському імені ) маючи на увазі їх вік , клановость козацької старшини , спільне місце служби та маєтность , висвітлиться дуже цікава гіпотеза , яка потребує документального підтверження . Далі усвоїх пошуках будемо спиратися на дослідження В . Модзалевського та В. Кривошеї .

Ось що відомо : Дем’ян – ” мужик ” , ” здається з Коропа ” , зафіксованний у 1649 році в козацькому реєстрі Кальніка , ( ?-1630 -1672 )-полковник чернігівський ( 1665 -1668 ) , наказний гетьман сіверський від П Дорошенка (1668 ) , гетьман (1668 -13 березня 1672 ). Мав власний герб ( стріла і меч , перевернуті в андріївський хрест , що вказує на його шляхетське походження та підтвержуєтся королівським привілеєм від 1664 року про конфіскацію майна братів Дем’яна та Василя Ігнатовичів .У 1668 році був обраний гетьманом . Поселив с . Орловку ( рередав її свояку В . Свіріденку -понорницькому сотнику ) , володів сс . Лавами , Масаліївкою , Кудрівкою ( передав брату Саві ) , с .Спаським ( надав його Новгородському монастирю ) , с. Чорнотичами , с. Казилівкою . Був засланий руським царем з родиною у Сибир ( Тобольск , Іркутськ ,Сєлєнга ) .Але і там він був публічною людиною , займався громадьською діяльностью і разом з нащадками сприяв розвитку цього краю .

Але нас цікавить його брат Василь ( Шумейко ) (? – 1615-1630 -1672 -1694 – ?)- який був , за дослідженням В . Кривошеї ( ” Українське козацтво в національній пам’яті . Чернігівський полк . Том I . 2012 р . ) , ” кошовим ” полковником , що пов’язує його з Запоріжжям , та осавулом полковим ніжинським при Брюховецькому (? -1665 -1666 -?) . Після арешту у 1668 році Василь повернувся на якусь старшинську посаду ( мабуть полковника ніжинського ) , був наказним гетьманом ( 7 січня 1671 , Батурін ?) , полковніком чернігівським ( ? -березень 1672 ) . Мав маєтності біля с Кудрівки Сосницької сотні , свій двір у с . Городище Понорницької сотні , який подарував у 1670 р Пустинно -Рихлівському монастирю . Як і Дем’яна його арештували і відправили до Москви . Цікаво що Василь Ігнатович (Шумейко ) був тестем Івана Михайловича Домонтовича .

Третій з братів- Сава Ігнатович Шумка , полковнік чернігівський та стародубський ( кінець 1641 — початок 1672 року ) володів у Чернігівському полку с Велике Устя , с Кудрівкою , с Козляничами і с Савинками ( їм заснованим ) , з початку 1672 р відомості про нього відсутні . Але відомий цікавий факт , що його наступник полковник стародубський Семен Самойлович в 1683 р засновал Семенівку звідки починаєтся документально підтверджена гілка : мій прадід Омелян , дід Григорій …

.

Починаючи з 1708 р (анафема Мазепі ) деякі прізвіща були офіційно заборонені . Однак Шумейки , як відомі історичні постаті, зникли раніше — разом з репресованим гетьманом Многогрішним були вислані , або сховалися поруч з родичами та розпорошилися по дрібним гілкам , втративши владу і маєтності . Але головний здобуток — генотип , сховати неможливо . Він проявився у нащадках ….

Leave a Reply